Роксолана



Категории Павло Загребельний ()Ў ./ 13 Клас (hid)Ў ../../SCHOOL/13class/

Оригинал (Уривки) Рогатин Нещасна бранка, продана i проклята, йшла пiд чужим небом. ïï душа плакала, це в ïï душi йшов дощ. Серце рвалося з грудей туди, де нiколи бiльше не будеш. — до втраченого Рогатина рвалась душа. Нiколи вона не зазнає кращого. Скрiзь по вуличках нечистоти й омана. I кiшки, тисячi кiшок — улюблена тварина ïхнього пророка. А може, цi муки не за ïï грiхи, а за грiхи тих, хто там за морем залишився. Вона згадує свого батька, отця Гаврила Лiсовського, який всiх лякав грiхами. Дiвчина мала батькову несамовитiсть i материн легкий норов. Чотири роки тому пережила втрату матерi, яку полонила орда, безслiдно у палаючому Рогатинi зник батько. Тепер ïï саму полонили, вона нiби померла i воскресла, але воскресла для тваринного iснування. Єдиною розрадою були подорожi у думках до любого Рогатину. Вона бачила своє домашнє обiйстя i дорогу до львiвськоï брами, i зелень шляхiв. Отець Лiсовський передрiкав Рогатину кару бiблiйного Содома i Гоморри. Та як не лякав вiн своïх прихожан, все одно пожертвувань на церкву йшло мало. Тому постiйно сiм'я тримала велике господарство: по двору бiгали ненажерливi величезнi свинi. Мама Олександра цiлими днями колотила ïм замiшки. Свиней Лiсовський продавав на Рогатинському ярмарку, куди з'ïзджались люди з Галича, Львова, Литви. Жартома його прозвали отцем свино-паственним. Мати не переймалась своєю каторжною роботою. Ця маленька жiнка походила з — над Пруту. Казали, що дiти там народжувались вiд заïжджих князiв. Одного разу наскочив у рогатинськi лiси на полювання сам король Зигмунт. I Лександра Княждвiрська дратувала свого чоловiка, буцiмто Настя не його дочка, бо король сподобав — таки Лександру. Настею назвав дочку панотець, можливо, на честь Ярославовоï коханки. У легендi про походження Рогатину розповiдалося, що у цi лiси приïхав на полювання Галицький князь Ярослав Осмомисл зi своєю коханкою Насткою. Пiдчас полювання вона заблукала, а з гущавини лiсу ïï вивiв велетенський олень — рогач прямо до стiйбища князiвського. На цьому мiсцi Ярослав звелiв збудувати церкву, навколо якоï виникло мiсто Рогатин, назване так на честь того оленя — рятiвника. Настку стратили князiвськi бояри, спаливши ïï на вогнищi. Отець Гаврило так любив свою маленьку дружину, пишався доненькою. Вiн хотiв дати ïй все, але не мав такоï можливостi, тому ладен був вiдмовитись вiд батькiвства на користь чи не самого короля. Тiльки б знали люди, яка у нього донька — красуня, якби вона тiльки марно не пропала у цьому Рогатинi. Порiвнювали люди своє мiсто з Содомом, бо хоч Рогатин i збудували навколо церкви Святого Духу, нiхто не забув про грiховний зв'язок князя з розпусною Насткою. Жителi й самi пустились у розпусту. I схотiв Бог покарати ïх, наказавши Чортовi засипати грiшне мiсто землею. Але Чорт не встиг до свiтанку це зробити, коли заспiвали пiвнi, вiн викинув цю землю, i на цьому мiсцi виросла Чортова гора. Гаврило Лiсовський переконував усiх, що мiсто колись загине. Кожнi три-чотири роки насилав Господь на них кару — турецькi набiги. Грабували, вбивали i полонили люд вороги, полонили тих, хто не встиг сховатись у дальнi лiси. Панотець якось уникав розгромiв, переховуточись у лiсi над Днiстром. Мати застерiгала Настю своïми сумними пiснями1, нiби передчуваючи долю. Мрiяв отець Гаврило вивчити свою доньку. Обiйшлось йому Теребушкове читання в цiлу свиню. Вмiла вже Настуся читати. Тепер треба навчити ïï високих наук i добрих звичаïв. Та латинi в Рогатинi мiг навчити тiльки вiкарiй Скарбський. Вiн приголомшив дiвчину своïм вбранням, суворiстю розуму, байдужiстю до метушняви. Настуся закохалась не так, як досi закохувалась у шмаркачiв. Подруга висмiяла це кохання, мовляв вiкарiй кволий, не зможе вiд татар втекти. Нiби бiду накликали дiвчата своïми розмовами. Скарбський утiк найперший; отець Гаврило тодi ïздив на села дiтей хрестити, там i врятувався; матiр ïхню татари полонили, вона лише встигла свою доню сховати у сажi мiж свиньми. Батько прибiг аж уночi, страшенно плакав i сумував. Багато тодi людей загинуло, багатьох погнали у рабство. Та зло вiдступало, знову Настася посмiхалася до життя, бо треба було жити й кохати, щоб не загинути. Уночi на Рогатин налетiли татари, пiдпаливши мiсто, грабували i вбивали. Тодi вже дiвчина не бачила, чи загинув ïï татко, чи залишився жити. Спам'яталась вона уже на возi, який котився спочатку палаючими вулицями, а тодi аж до Волоського шляху, Золотого для татар. ïï везли на возi, за нею уважно доглядали, а потiм продали Сiнамазiу Кафi на невольничому ринку. I знову Чорне море, знову невольничий ринок. Але вона вiдчувала, що живе, а жити треба. Тому i смiялась, i спiвала на невольничiм ринку. П'ятнадцятилiтню Анастасiю Лiсовську в Стамбулi купив головний наглядач султанських покоïв Iбрагiм i подарував ïï падишаховi Сулейману Пишному. У гаремi Настасiя страждала, але не показувала своïх почуттiв. Вона спiвала, танцювала, веселила i розважала всiх, за що ïï прозвали Хуррем (розвеселена). Основною зброєю проти недоброзичливцiв став смiх. Коли стала султаншею, нажила собi ворогiв: матiр падишаха та його ранiше улюблених жiнок. Вона була звичайна нiбито лицем, з дитячим, ледь задертим носиком, така зграбна вся... але мужня, зухвала, повна незбагненноï чарiвностi й неймовiрного розуму. Про набiги чужинцiв. У султанськiй книгозбiрнi вона продовжила свою освiту, вивчила кiлька мов. Вона була однiєю з найосвiченiших жiнок свiту, вiдiграла велику роль у полiтичному життi Османськоï iмперiï, бо мала над султаном незбагненну владу. Сулейман поважав свою дружину, бачив у нiй iстоту мислячу. Султанша вже не сподiвалась на повернення додому, тому прагнула полегшити долю свого нещасного народу. Бранець з Украïни яничар Гасан був ïï довiреною особою в умовах пiдступностi i зрадливостi. Польському пословi, який приïхав до Стамбулу, Гасан передав прохання султаншi довiдатися про життя в Рогатинi. Гасан Польський посол Ян чекав переговорiв, щоб просити миру для Польщi й Угорщини. Сулейман погодився його прийняти, якщо виконають волю султаншi Роксолани. Королiвськi посланцi барилися, бо дорога буладалека й небезпечна. Згодом пан Ян передав Гасановi, що має вiстi для султаншi i хоче з нею побачитись. Треба також передати ïй подарунки короля Зигмунта: золоту троянду, ковану iталiйським майстром, ношений (Ношення — жiноча прикраса) з польського бурштину (Бурштин — янтар), золотий ланцюг в сорок чотири дукати. Через кiлька днiв Роксолана прийняла польського посла. Почула султанша розповiдь про сплюндрований Рогатин. Немає там ïï знайомих, не живуть. Прийшли сюди новi люди, якi також повиннi боятися набiгiв орди. Бiль, нестерпний бiль у ïï душi. Досi ïй здавалось, що це лиш сон, сон далеко вiд батькiвського дому. Але цей дiм зник назавжди, немає нiяких надiй. Немає навiть могил, перед якими можна впасти на колiна i плакати. Батьку, матусю, чи бачите ви свою донечку? Роксолана знайшла силу попросити Сулеймана про прийом польського посла. Вперше в iсторiï Османськоï держави був даний урочистий прийом султаном i султаншею. Султан дав повну, хоч i неписану, обiцянку про вiчний мир. Султанша навздогiн пословi послала Гасана, вона передала грошi на вiдбудову рогатинських церков. Тепер у Роксолани не було нiчого, тiльки влада. Цiєю владою вона мстилася жорстокому свiтовi. Згадувала вона батьковi вiршi, пiснi маминi й заливалась слiзьми. Шкодувала, що не може передати золотих слiв своïй землi: Мужайся, много-племенний росскiй народе, да Христос начало крЬпостi в Te6t буде. Може, треба було б зробити ще щось. Для Рогатина й для рiдноï землi. Але що? Чи вона знала? А в кого спитати? I як?..

Метки ЛIТЕРАТУРА XX СТОЛIТТЯ, РОКСОЛАНА, ПАВЛО ЗАГРЕБЕЛЬНИЙ, твiр, стислий, короткий, скорочено, уривки, основна, думка, переказ
Роксолана